Поширеність у загальній популяції, ймовірно, становить приблизно 1 на 2000 рік. Поширеність мутацій MC4R оцінюється в від 0,5 до 1% у дорослих із ожирінням (індекс маси тіла >30) з вищими значеннями серед популяцій із важким ожирінням у дитинстві та варіабельністю між етнічними групами.

Поширеність дефіциту MC4R є приблизно 2-5% у дітей із важким ожирінням, 1% у дорослих із тяжким ожирінням і приблизно 1 із 500 у популяції робить дефіцит MC4R найпоширенішою моногенною причиною ожиріння.

Рідкісні варіанти гена рецептора меланокортину 4 (MC4R), що призводять до часткової або повної втрати функції, були описані з аутосомно-домінантне успадкування. Ці мутації є найпоширенішою причиною несиндромального моногенного ожиріння.

MC4R нормально експресується у головному мозку, вегетативній нервовій системі, спинному мозку та в імунних клітинах (Таблиця 1) (Andersen et al., 2017). В оці клітини RPE людини та нейрони сітківки гризунів (гангліозні клітини та внутрішні ядерні клітини) експресують MC4R (табл. 2) (Cui та ін., 2005; Ліндквіст та ін., 2003).

Дефіцит MC4R характеризується ан збільшення нежирової маси тіла та мінеральної щільності кісток, збільшення лінійного росту, гіперфагія та важка гіперінсулінемія. Більшість із цих особливостей спостерігається у нокаутних мишей Mc4r, що свідчить про збереження відповідних меланокортинових шляхів між гризунами та людьми.

Особи з ожирінням через патогенні гетерозиготні мутації рецептора меланокортину 4 (MC4R) можна ефективно лікувати за допомогою агоніст рецептора глюкагоноподібного пептиду-1 (GLP-1 RA) ліраглутид.

Рідкісні генетичні захворювання включають:

• АА амілоїдоз.
• Адренолейкодистрофія (АЛД).
• Синдром Елерса-Данлоса.
• Мітохондріальні захворювання.
• Синдром Ашера.